Питання адаптація дітей до закладу дошкільної освіти

КОНСУЛЬТАЦІЯ на тему: "Адаптація дітей до дитячого садка"

       Адаптація – це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини дитячий садок безсумнівно є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейних стосунків, що склалися, від умов перебування в дошкільному закладі.

       Головне, треба пам’ятати, що до 2-3 років у дитини немає досвіду спілкування з однолітками. У цьому віці дорослий виступає для дитини як партнер по грі, взірець для наслідування і задовольняє потребу дитини в доброзичливій увазі та співпраці. Однолітки цього дати ще не можуть, оскільки самі потребують того самого. Тому дитина не може швидко адаптуватися до дошкільного закладу, оскільки сильно прив’язана до матері, і її зникнення викликає бурхливий протест малюка, особливо якщо він вразливий і емоційно чутливий.

      Завжди нелегко звикають до дитячого садка або ясел єдині в сім'ї діти, особливо надмірно опікувані, залежні від матері, ті, що звикли до виняткової уваги, невпевнені в собі. Гірше за інших почуваються в дошкільних установах діти з флегматичним темпера метром. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини, то починає ще більше підганяти малюка, при цьому емоційний стрес діє таким чином, що дитина ще більше загальмовується, стає млявішою, байдужою.

Такій дитині потрібні постійна увага і підтримка з боку вихователя, оскільки інші діти схильні дратувати й кривдити слабких і залежних. При цьому, зазвичай, надмірна вимогливість і принциповість вихователя буде серйозним гальмом.

    Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім'ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, сумніваються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

     Адаптація дитини в колективі, контакти з іншими дітьми і вихователями, формування навичок, ігри, заняття, дотримання режиму, підготовка до свят – ось неповний перелік позитивного впливу дитячого садка.

Що можна порекомендувати батькам?

     Якщо дитина – єдина в сім'ї, часто хворіє, відчуває страхи, то її входження в дитячий садок повинне бути поступовим. Спочатку її потрібно провести в групу, познайомити з вихователем та іншими дітьми, подивитися разом іграшки, викликати інтерес до нового оточення і повернутися додому. Потім декілька днів можна приводити дитину в садок і забирати до початку денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування потрібно поступово збільшувати. Вдома бажано більше грати з малюком у рухливі емоційні ігри, оскільки у дитячому садку дитина відчуває себе скуто, напружено, а якщо не розрядити це напруження, то воно може стати причиною неврозу.

     Оптимальним для швидкого та успішного звикання дитини до дитячого садка вважається трирічний вік. На цей період припадає криза раннього дитинства, криза трьох років. Діти, прагнучи затвердити своє «Я», тяжіють до самостійності. Під час виходу з кризи дитсадівський режим може сприятливо вплинути на становлення особистості дитини та її адаптацію до нового соціального середовища.

     Період з чотирьох до п’яти – шести років найменш сприятливий: розвиток дитини відносно стабілізується, і різка зміна способу життя може призвести до несприятливих наслідків. Дитина, сприймає атмосферу дитсадівської спільноти як насильство над особистістю, втрату власної індивідуальності.

На кожних сто дітей припадає два-три випадки тривалої і повної дезадаптації дітей до умов дитячого садка. Як правило, це єдині діти в сім'ї або малюки, що просиділи тривалий час удома з мамою або бабусею.

Дитина відмовляється ходити в дитячий садок, а значить, з’являються істерики, примхи, а іноді й соматичні розлади – підвищення температури, болі в животі, загострення хронічних захворювань. Дії дитини вибудовуються приблизно за такою схемою: спочатку вона вдається до прохань і розповідей про те, як погано в садку; якщо це не допомагає, тоді в хід йдуть сльози і істерики; не діють і вони – залишається один засіб – хвороба.

Як дитина увійде до колективу групи?  

Це залежить від багатьох чинників, а головне – від того, наскільки сам малюк за мотивований ходити в садок і наскільки не бояться цього його батьки. Трапляється таке, що батьки мало не відмовляють дитину від садка. Так, багатьом із них просто страшно (частіше мамам): як ще так – дитина буде цілий день у садку й не буде скучати за мамою? Але саме від поєднання готовності самої дитини і батьків залежить адаптація малюка в групі.

Хто винен у тому, що дітям не подобається ходити в дитсадок?

Вихователі винуватять батьків: мовляв, не підготували дітей, а батьки кивають на вихователів – не уміють знайти правильного підходу... Певною мірою обидві сторони мають рацію. Спробуємо поглянути на справу, оперуючи власним спостереженням і результатами опитування як вихователів, так і батьків. Перш за все, у дитячому садку «не подобається» тим, хто вже мав травмуючий досвід невдалих відвідувань ясел або іншого дитячого садка. Тут спрацьовує умовний рефлекс повторення негативних відчуттів. Отже, до дітей, які так і не змогли звикнути до ясел, у дитячому садку слід ставитися з особливою обережністю, турботою та увагою. Інакше зрив може повторитися, як це часто буває, з іще більшим розмахом.

 Чи може дитина відчувати труднощі адаптації в дитячому садку, якщо вона не відвідувала ясла?

Так, може. Проте все ж таки вона відносно швидко звикає до дитячого садка, ніж ті, хто обтяжений попереднім сумним досвідом. Пристосування до дитячого садка може ускладнитися через такі (на думку дорослих!) дрібниці, як відсутність улюбленої іграшки, з якою звикла грати і засинати дитина, подушки, «свого» місця за столом тощо. За декілька днів до приходу в дитячий садок дитину бажано з ним познайомити: показати ігрову кімнату, спальню, іграшки, продемонструвати, як зручно мити руки, сидіти за дитячим столиком і так далі. Це «перше побачення» неодмінно має бути забарвлене співчутливою увагою до новачка, упевненістю в його позитивних якостях, уміннях і знаннях і в тому, що він зі всіма новими турботами неодмінно впорається і відчуватиме себе в садку як удома.

«Больовими точками» для дитини, яка щойно поступила в дитсадок, часто стають  сон і їжа. В будь-якій групі знаходяться, принаймні декілька дітей, які вже не сплять вдень або такого порядку не було заведено вдома, чи ж, навпаки, в сім'ї малюка примушували спати, незважаючи на його небажання або неможливість заснути. І тепер ці діти користуються будь якою нагодою, щоб не спати в групі.

      Труднощі можуть виникнути також через їжу. Нерідко тих, хто бариться за столом, починають соромити, погрожувати, що їх не забере мама, і мало не годують насильно. Нічого, крім відрази до їжі, це викликати, звісно, не може. Дітям треба звикнути до нової їжі; хоча завжди знайдуться і такі, хто не відрізняється апетитом, а насильно його не викличеш.

Допомогти дитині швидше звикнути до дитячого садка – означає розвинути у ній навички спілкування, захисту, допомогти знайти місце і визнання в групі. Добре коли цим дітям частіше дають головні ролі у грі, помічають їхні успіхи, хвалять, підтримують у скрутні хвилини, захищають від тих, хто здатний на агресію.

Наведемо приклад гри що сприяє  адаптації дитини.

Сонечко та дощик.

Гра допомагає дорослому встановити довірливі та приязні стосунки з дітьми. Відомо, що малюки непосидючі, бігти їм набагато простіше, ніж ходити, тому їм досить важко сидіти на місці. Задоволення від рухів повертає дитині життєрадісність і сприяє її прекрасному настроєві.

Опис гри і прийоми її проведення.

Дорослий повертає свій стілець спинкою вперед і пропонує всім зробити те саме зі своїми стільчиками. «Дивіться, вийшов будиночок», - говорить він, сідаючи навшпиньки перед стільцем і визираючи в отвір спинки, як у віконце. Називаючи імена дітей, дорослий пропонує кожному з них «визирнути у віконце» і помахати рукою.

Такі розташовані півколом стільчики стають «будиночками», в яких живуть діти. «Яка гарна погода! – говорить ведучий, визирнувши у віконце. – Зараз вийду і покличу дітлахів гуляти!» Він виходить на середину кімнати і кличе всіх гуляти. Малюки вибігають і збираються навколо ведучого, а він промовляє:

Сонце дивиться в хатинку,

Світить у віконечко.

Ми заплескали в долоньки –

Дуже раді сонечку! А. Барто

  Діти прослуховують і повторюють услід за дорослим вірш. Потім він ще раз промовляє слова вірша, а діти рухаються,     

  копіюючи рухи дорослого.

  Топ – топ – топ (всі топають, стоячи на місці); хлоп, хлоп, хлоп (всі хлопають в долоньки). «А зараз побігаємо!» - діти

  бігають.  Несподівано для всіх ведучий говорить: «Гляньте, дощик йде! Швидше додому!»(всі поспішають у свої будиночки).

  І так на слова «Сонечко світить», знову йти гуляти; на слова «Дощик йде» бігти в будиночок.